Чин похорону: православний похоронний обряд від підготовки до поминання

Чин похорону складається з чотирьох частин: підготовки тіла, прощання і відспівування у храмі, передання землі та поминання. У парафіях різних церков деталі чину відрізняються, тому їх заздалегідь уточнюють у священника своєї церкви. Нижче порядок обряду крок за кроком і пояснення слів, які рідні чують у храмі: панахида, парастас, літія, сорокоуст, коливо.

Чин похорону: з яких етапів складається православний похоронний обряд

Обряд поховання за церковним чином проходить у чотири етапи: тіло готують, з людиною прощаються у храмі, труну віддають землі, а потім померлого поминають у встановлені дні. У церкві поховальний обряд називають чином поховання, або чином похорону. Порядок православного похорону показано в таблиці.

Це чин поховання мирян. Церква має й окремі чини: для монахів, священників, архієреїв і немовлят. У пасхальний (Світлий) тиждень поховання звершують за особливим чином із пасхальними піснеспівами.

Померлого священника одягають у священні шати його сану, у руки йому вкладають Євангеліє, а обличчя покривають воздухом, тобто покрівцем, яким на літургії накривають Святі Дари. Так роблять на знак пошани до його служіння, і саме тому священників ховають із закритим обличчям. Покрівець опускають у могилу разом із тілом.

Нижче описано, як ховають православних за церковним чином. Похоронні обряди в побуті ширші: до церковних обрядів додаються місцеві звичаї, які до чину не входять, і про них тут не йдеться.

Хто організовує поховання і які документи потрібні до обряду

Поховання організовує виконавець волевиявлення померлого, тобто людина, якій той за життя доручив виконати свою волю. Якщо волевиявлення немає або виконавець відмовився, ховають чоловік або дружина, батьки, діти, брат, сестра, дід, баба, онуки, правнуки або інша особа, яка взяла на себе цей обов'язок.

Закон України «Про поховання та похоронну справу» називає похованням комплекс заходів та обрядових дій від моменту смерті до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу чи колумбарну нішу. Сюди ж за законом належать облаштування місця поховання і догляд за ним за звичаями і традиціями, які не суперечать законодавству. За цим самим законом кожен має право на поховання свого тіла і на волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. У волевиявленні можна визначити місце і обряд поховання, погодитися на кремацію або відмовитися від неї, назвати виконавця. Дії з тілом мають відповідати волі померлого, тому питання про церковний обряд вирішує передусім сама людина.

Тому, хто ховає, у день звернення видають документи:

• лікарське свідоцтво про смерть: його видає заклад охорони здоров'я;
• свідоцтво про смерть: його видає орган реєстрації актів цивільного стану або виконавчий орган місцевої ради.

Документи можна отримати за довіреністю.

Підготовка померлого: обмивання, одяг, вінчик і розрішальна молитва

За православною традицією підготовка починається з обмивання: тіло померлого обмивають теплою, але не гарячою водою. Після цього покійного одягають у новий або чистий одяг.

Далі на померлого кладуть предмети, кожен з яких має свій зміст:

• Натільний хрест. Його надягають, якщо хреста на померлому не було.
• Вінчик. Це паперова стрічка, яку кладуть на чоло. На ній зображені Ісус Христос, Богородиця та Іван Предтеча і написана молитва «Трисвяте». Вінчик означає вінець, якого християнин сподівається удостоїтися з Божої милості. Його дають у церкві.
• Ікона або хрест. Їх вкладають у ліву руку померлого. Яку саме ікону взяти, підкаже священник.
• Аркуш із розрішальною молитвою. Його вкладають у праву руку. У молитві церква просить простити померлому гріхи, в яких він каявся або про які забув.

Розрішальна молитва не дорівнює відпущенню гріхів на сповіді. Вона свідчить, що людина померла в єдності з церквою. Священник читає її наприкінці відспівування, після Апостола і Євангелія.

За традицією над труною до поховання читають Псалтир. Читати може будь-який вірянин, не лише священник, а над померлим священником читають Євангеліє. Якщо тіло до похорону перебуває в морзі, Псалтир читають удома або в храмі.

Прощання з померлим у храмі: як проходить церковний чин

Прощання з померлим відбувається у храмі наприкінці відспівування: рідні обходять труну після розрішальної молитви. Увесь чин разом зі службою проходить так:

1. Винесення тіла. Коли труну виносять з дому, співають «Трисвяте» (молитву «Святий Боже») на знак того, що померлий сповідував віру у Святу Трійцю.
2. Труна у храмі. Її ставлять посередині, обличчям померлого до вівтаря.
3. Молитви і читання. Відспівування померлого мирянина складається з псалмів (серед них 90-й і 50-й), канону і стихир, читання Апостола (уривок із Першого послання до солунян) та Євангелія від Івана (5-та глава).
4. Розрішальна молитва. Священник читає її після Євангелія.
5. Останнє цілування. Рідні й близькі обходять труну, просять у померлого прощення, цілують вінчик на чолі та ікону.
6. Закриття труни. Тіло накривають покривалом, труну закривають віком.

Заочне відспівування звершують за погодженням зі священником, коли привезти тіло до храму неможливо, наприклад храм далеко. Рідні замовляють чин у найближчій церкві й отримують вінчик, аркуш із розрішальною молитвою та освячену землю. Цією землею хрестоподібно посипають тіло, закрите покривалом, перед тим як закрити труну.

Докладно службу розбирає стаття обряд відспівування та його порядок. Про те, чому поховання призначають на третій день, теж є окремий матеріал.

Ритуали на кладовищі: передання землі, запечатування могили і хрест

Ритуали на кладовищі завершують церковний чин. Їх три: передання землі, запечатування могили і встановлення хреста.

Передання землі звершує священник: він хрестоподібно посипає землею тіло, закрите покривалом, зі словами 23-го псалма.

Коли труну опущено в могилу, священник хрестоподібно посипає її землею, взявши землю лопатою з чотирьох боків могили. У народі це називають запечатуванням могили або запечатуванням гробу. У церковному підручнику цю дію описано однією фразою, тому як саме священник запечатує могилу у вашій парафії, уточнюють у нього заздалегідь.

Перед тим як могилу засиплють, присутні кидають у неї по жмені землі.

Померлого кладуть у могилу обличчям на схід. Хрест на могилі ставлять у ногах померлого.

Якщо тіло кремують, церковний обряд узгоджують зі священником заздалегідь. Священник Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ Назар Лозинський пише, що кремація не перешкоджає християнському похованню, якщо вона не примусова, а прах віддають землі з молитвою. Це думка священника, а не офіційна постанова церкви, і в інших православних церквах ставлення до кремації може бути суворішим.

Панахида, парастас і літія: чим відрізняються заупокійні служби

Панахида за померлими, парастас і літія це заупокійні служби, тобто молитви за померлих. Що таке панахида і чим від неї відрізняються дві інші служби, за поясненням ПЦУ, показано в таблиці.

Панахиду зазвичай служать:

• на 3-й, 9-й і 40-й день після смерті;
• у день народження, іменини та річницю смерті померлого;
• у батьківські поминальні дні: М'ясопусну суботу, поминальні суботи Великого посту, Радоницю, Троїцьку та Димитрівську суботи.

Панахиду не служать:

• від Різдва до Богоявлення;
• у перший тиждень Великого посту;
• у Страсний і Світлий тижні;
• у великі свята.

Щоб замовити панахиду, домовляються зі священником про час.

Сорокоуст за упокій: що це і скільки триває

Сорокоуст, за поясненням храму ПЦУ, це церковне поминання людини на сорока літургіях. Його подають і за здоров'я живих, і за упокій померлих. На першій частині літургії, проскомидії, священник виймає з просфори частинку з поминанням імені, а наприкінці літургії частинки опускають у чашу.

Триває сорокоуст не сорок днів, а сорок літургій. Там, де служать щодня, це близько сорока днів. У сільських храмах, де літургія буває не щодня, термін довший. У Великий піст поминання звершують у суботи, неділі та великі свята.

Із сорока днями пов'язане й передання про приватний суд над душею на сороковий день. Церква не стверджує його як обов'язкове вчення, докладніше про це в наступному розділі.

9 і 40 днів після смерті: поминальні дні і що відбувається з душею

Головні поминальні дні це 3-й, 9-й і 40-й день після смерті та річниця. Крім них, панахиду служать у день народження та іменини померлого і в батьківські поминальні дні. Є два пояснення, чому обрано саме 3-й, 9-й і 40-й день.

Перше пояснення це православне передання про те, що відбувається з душею після смерті день за днем. За цим переданням перші три дні душа перебуває на землі, з 3-го по 9-й день їй показують рай, з 9-го по 40-й пекло, а на 40-й день відбувається приватний суд. Із цим переданням пов'язують і слова «митарства душі». Архімандрит Константин Марченко (Жидичинський Свято-Миколаївський монастир, ПЦУ) наголошує, що це не догмат, а богословська думка (теологумен): церква не стверджує її як обов'язкове вчення.

Друге пояснення дає священник УГКЦ Іван Вихор із посиланням на требник Петра Могили: дні символічні. Третій день пов'язаний із Воскресінням Христа, дев'ятий із дев'ятьма ангельськими чинами, сороковий із сорокаденними постами Христа, Мойсея та Іллі.

Дев'ятий і сороковий день рахують від дня смерті, і день смерті вважається першим, навіть якщо людина померла ввечері. Наприклад, якщо людина померла 1 березня, дев'ятий день припадає на 9 березня, а сороковий на 9 квітня.

Поминати раніше належного дня, за словами архімандрита Константина Марченка, неправильно. Виняток становлять вимушені випадки, наприклад коли в потрібний день у храмі немає служби. Звичай справляти дев'ятий і сороковий день одразу на другий день після похорону він називає профанацією.

Поминання в ці дні зводиться до молитви і милостині: за померлого моляться, зокрема своїми словами, читають Псалтир, подають милостиню в його пам'ять. Найсильнішою молитвою священник називає поминання на літургії.

Коливо і помини після похорону

Коливо, або кутя, це варене зерно з медом, зазвичай пшениця або рис. Серед звичаїв після похорону воно прямо пов'язане зі службою: коливо ставлять, коли звершують панахиду або літію в храмі чи вдома. Що таке коливо в церковному розумінні, пояснюють його складники: зерно нагадує про воскресіння, бо воно зотліває в землі й проростає (Ів. 12:24; 1 Кор. 15:36-38), а мед означає солодкість майбутнього життя.

До храму на поминання за традицією приносять хліб, іноді кутю. Це не обов'язково і має символічний зміст. Принесені продукти йдуть на потреби храму і нужденним.

Помини, тобто поминальний обід, церква не регулює і обов'язковим не вважає: це традиція, а не церковний обряд. Первісний зміст обіду: нагодувати бідних, які моляться за померлого. Священник радить не влазити в борги заради поминок і запрошувати найближчих. Про те, як проводять поминки, розповідає окрема стаття.

------------
Вся інформація, наведена в цій статті, носить ознайомлювальний характер і може бути не актуальна на момент публікації. Перед прийняттям тих чи інших дій та рішень необхідно проконсультуватись у фахівця!