Поховання по-старому і по-новому: які способи є в Україні

Поховання в Україні за законом буває трьох видів: труну з тілом закопують у могилі, тіло кремують і урну з прахом ховають у могилі або ставлять у колумбарну нішу, або ж прах розвіюють. До них додаються склеп і колумбарій: це місця для труни та для урни. Нижче розібрано, що дозволяє закон, чим способи «по-старому» відрізняються від способів «по-новому» і яких нових способів в українському законі поки немає.

Поховання: що це означає за законом України

Поховання померлого це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюють з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу чи колумбарну нішу. Так його визначає стаття 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 № 1102-IV.

З визначення випливає, що за законом поховання завершується тоді, коли труна або урна опинилася в могилі чи ніші. Тож поховати померлого означає більше, ніж провести церемонію прощання: вона входить у поховання як одна з частин.

Місцем поховання закон вважає кладовище, крематорій, колумбарій або іншу споруду, призначену для поховання померлих. Там само сказано, що таке могила: це місце, де міститься труна з тілом або урна з прахом.

У побуті трапляється й слово «захоронення», але закон уживає термін «поховання».

Види поховання в Україні: які способи дозволяє закон

Стаття 26 закону називає три види поховання: закопування в могилі труни з тілом, кремацію з похованням урни в могилі або в колумбарній ніші та розвіювання праху. Якщо зважити на те, де саме опиняється труна чи урна, способів поховання виходить п'ять.

Закон допускає й інший спосіб поховання з урахуванням етнічних, релігійних або культурних традицій. Будь-яке поховання має відповідати санітарно-епідеміологічним вимогам.

Спосіб людина має право обрати сама. За життя вона може висловити волю бути похованою в певному місці, за певними звичаями, поруч із певними померлими або бути кремованою. Волю висловлюють усно в присутності свідків або письмово, і дії з тілом мають їй відповідати, якщо це можливо.

Поховання організовує той, кого померлий сам призначив виконавцем своєї волі. Якщо такої людини немає або вона відмовилася, це роблять члени сім'ї чи інші люди, які взяли поховання на себе. Як порівняти способи між собою, розбирає окрема стаття: що обрати: поховання чи кремацію.

Поховання в землю: розмір могили, глибина і родинне поховання

Поховання в землю це спосіб «по-старому»: за звичаєм тіло віддають землі в труні. Закон називає його першим серед видів поховання, а санітарні правила для кладовищ вимагають ховати в трунах, бажано дерев'яних.

Місце для могили на кладовищі виділяють безоплатно, за зверненням людини, яка організовує поховання. Якщо потрібне місце для двох і більше померлих, безоплатно виділяють місце для родинного поховання.

Розмір могили і ділянки на кладовищі визначають правила. У міському порядку Кропивницького, який повторює державні норми, вони такі:

• могила для дорослого: не менше 2 м завдовжки і 1 м завширшки;
• глибина могили: не менше 1,5 м від поверхні землі до кришки труни;
• ділянка під одиночне поховання: 3,3 кв. м (2,2 на 1,5 м);
• ділянка під родинне поховання: 6,6 кв. м (3,0 на 2,2 м);
• ділянка під урну з прахом: 0,64 кв. м (0,8 на 0,8 м).

Правила конкретного кладовища можуть відрізнятися, тому цифри заздалегідь уточнюють у ритуальній службі.

Після поховання користувачеві місця видають свідоцтво про поховання. Його видає спеціалізоване комунальне підприємство, а де такого немає, виконавчий орган сільської, селищної або міської ради. Свідоцтво дає право ставити надмогильні споруди в межах могили і вирішувати питання про підпоховання.

Підпохованням називають поховання у вже наявну могилу. Труну в родинну могилу можна підпоховати не раніше ніж через 20 років після останнього поховання в ній, за погодженням із санітарною службою. На кладовищах зі сприятливим ґрунтом цей строк за погодженням можуть скоротити до 15 років. Урну з прахом у родинну могилу ховають незалежно від того, скільки часу минуло.

Якщо вільних місць на кладовищі немає, місцева рада може частково або повністю припинити на ньому поховання. Тоді ховають лише на родинних місцях або підпохованням. Підпоховання без згоди користувача місця поховання заборонене.

Ділити кладовища на розряди за майновим станом закон забороняє, але дозволяє виділяти сектори для почесних поховань, військових поховань і поховань за національною або релігійною ознакою.

Склеп (гробівець): що це і чи можна збудувати його на кладовищі

Склеп це капітальна споруда, підземна або заглиблена в землю, призначена для поховання. Так стаття 2 закону пояснює, що таке склеп. У побуті поруч зі словом «склеп» уживають слово «гробівець»: гробівець це той самий склеп.

Збудувати склеп на кладовищі можна. Закон дозволяє ставити склепи на могилах і місцях родинного поховання за індивідуальним замовленням, у межах, установлених для могили. Склеп реєструють у книзі обліку надмогильних споруд, а без згоди користувача місця поховання ставити його заборонено.

Вимог до розмірів і конструкції склепу та до труни для поховання в склепі у статтях 2 і 25 закону немає. Ці питання і ціну уточнюють у ритуальній службі кладовища.

Чому кремують людей: як спалення тіл повернулося в Європу та Україну

Спалення тіла після смерті називають кремацією. Цей спосіб «по-новому» старший за християнське поховання: кремація на відкритому вогні відома в західному світі щонайменше з 1000 року до нашої ери, її запровадили давні греки. У Стародавній Греції та Римі спалення померлих було загальноприйнятим.

З поширенням християнства кремація вийшла з ужитку і до V століття майже зникла. У капітулярії Карла Великого для Саксонії, який датують 775-790 роками, за спалення тіла померлого за язичницьким обрядом призначено смертну кару, а тіла саксів-християн велено ховати на церковних кладовищах. Це закон для завойованої Саксонії, а не заборона для всієї Європи.

Як кремація поверталася в Європу, видно за датами:

• 1873 рік: на Всесвітній виставці у Відні показали модель кремаційної печі професора Брунетті;
• 1874 рік: у Лондоні заснували Товариство кремації;
• 1884 рік: англійський суд визнав кремацію законною, якщо вона не завдає незручностей іншим;
• 1885 рік: у Вокінгу відбулася перша офіційна кремація;
• 1902 рік: британський парламент ухвалив закон про кремацію;
• 1963 рік: папа римський зняв заборону на кремацію для католиків.

В Україні крематорій у Києві біля Байкового кладовища працює з 1975 року. Станом на липень 2026 року крематорії діють у Києві, Харкові та Одесі. У Львові крематорій на Голосківському кладовищі тоді ще добудовували: печі вже встановили, тестовий запуск планували на осінь 2026 року.

Коли пояснюють, чому кремують людей сьогодні, називають дві причини: на кладовищах бракує місць, а поховання урни обходиться дешевше. Інструкція Ватикану 2016 року називає допустимими мотивами санітарні, економічні та соціальні.

За законом кремація це спалення труни з тілом у крематорії. Після неї урну з прахом ховають у могилі, ставлять у колумбарну нішу або прах розвіюють.

Колумбарій: що це і що таке колумбарна ніша

Колумбарій це сховище урн із прахом, а колумбарна ніша це обладнане місце в колумбарії для урни. Таке визначення дає стаття 2 закону.

Урна з прахом після кремації може опинитися в одному з трьох місць: у колумбарній ніші, у наявній могилі або в землі на окремому місці. Місце для поховання урни, зокрема в колумбарії, ритуальна служба зобов'язана виділити безоплатно. Безоплатно виділяють саме місце. Чи треба платити за саму нішу і за послуги, уточнюють у ритуальній службі. У родинну могилу урну ховають незалежно від того, скільки років минуло після останнього поховання в ній.

Розвіювання праху: що каже закон

Розвіювання праху закон називає видом поховання, але не визначає ні місць, де це можна робити, ні порядку. На цю прогалину вказує Дослідницька служба Верховної Ради: в аналітичній записці вона радить визначити такі місця в законі. Тому перед розвіюванням уточнюють у ритуальній службі або в місцевій раді, чи є в громаді свої правила. Католицька церква не дозволяє розвіювати прах у повітрі, на землі чи в морі і зберігати урну вдома. Практичний бік розбирає окрема стаття: як розвіяти прах після кремації.

Екологічне поховання: аквамація (ресомація), компостування, біоурна

Екологічним похованням, або біопохованням, називають нові способи, які пропонують замість могили і звичайної кремації. Нижче три такі способи: що це і де їх застосовують.

Аквамація це лужний гідроліз. Її називають також ресомацією і водною кремацією. Тіло вміщують у герметичну камеру з водою та лугом і нагрівають до 93-150 °C, процес триває від 3 до 16 годин. Залишаються кісткові фрагменти, які висушують і подрібнюють, як після кремації, та стерильна рідина. У США на березень 2026 року спосіб дозволений у 26 штатах.

Компостування тіла застосовують в окремих штатах США. Перша компанія, яка надає таку послугу, почала роботу 2021 року.

Біоурна це урна з матеріалу, який розкладається в землі. У неї кладуть прах після кремації. У Познані (Польща) є «Ліс пам'яті», а на міських кладовищах прах ховають у біорозкладних урнах.

В українському законі аквамацію і компостування тіла не названо: стаття 26 перелічує лише поховання труни, кремацію з похованням урни та розвіювання праху. Відомостей про те, що такі послуги надають в Україні, знайти не вдалося. Поховання праху в біоурні по суті залишається похованням урни. Чи можна це зробити на конкретному кладовищі, уточнюють у ритуальній службі.

Поховання померлих у християнській традиції: що каже церква

У християнській традиції померлого за звичаєм віддають землі. Католицька церква й далі надає перевагу похованню тіла, але кремацію не забороняє, якщо її обрано не з мотивів, що суперечать вірі. Ще 1963 року церковна інструкція визнала, що кремація сама собою не суперечить християнській релігії, і скасувала відмову в таїнствах і церковному похороні тим, хто обрав кремацію не через заперечення віри. Прах при цьому має спочивати в освяченому місці: на кладовищі, в окремих випадках у церкві.

Священники Православної церкви України в коментарях ЗМІ у 2025 році казали, що християнство не пов'язує спосіб поховання з посмертною долею душі, і називали дві умови: кремація не має бути примусовою, а прах треба віддати землі з молитвою. Це слова окремих священників, а не рішення Синоду, тому питання краще обговорити зі священником своєї громади. Про це є окрема стаття: ставлення до кремації в різних християнських конфесіях.

------------
Вся інформація, наведена в цій статті, носить ознайомлювальний характер і може бути не актуальна на момент публікації. Перед прийняттям тих чи інших дій та рішень необхідно проконсультуватись у фахівця!